Київ і його роль у житті України в XIV— першій половині XVII століття
Культура Києва в XIV — першій половині XVII століття
Культура кожного народу відбиває рівень його матеріального і духовного життя на певному етапі історичного розвитку. Вона насамперед залежить від рівня шкільної освіти в країні.
Після татаро-монгольської навали шкільна освіта в Києві не одразу набула широкого розвитку, але деякі зразки літератури та літописання XIV—XV століть свідчать про наявність у Києві значного кола освічених людей. Так, у 1460 році за ініціативою настоятеля Печерського монастиря Касіана — людини високоосвіченої для свого часу — складено два нові списки «Києво-Печерського Патерика». У київських монастирях писалися і зберігалися літописи, переписувалися церковні книги. Оригінальною пам'яткою українського літописання XV століття є «Короткий
В історичних джерелах ми зустрічаємо письмові свідчення про існування в XV столітті школи в київському Золотоверхому Михайлівському монастирі. Були парафіальні школи при церковних громадах, де діти здобували елементарні знання з арифметики, читання, письма. 6 згадка про те, що литовський воєвода М. Гаштовт заснував у Києві католицьку школу, яка протистояла школам православним.
У зв'язку із зростанням економічної і політичної ролі Києва в XVI—XVII століттях все більш важливе місце в культурному житті займає шкільна освіта. Велике значення для розвитку української національної культури мала діяльність Київського братства, яке не тільки стало значною перешкодою для запровадження унії на Україні, а й розгорнуло широку культурно-освітню діяльність. При братстві в 1615 році була створена школа, де молодь виховувалась у дусі відданості своєму народові.
Братські школи, в т. ч. Київська, були безстановими учбовими закладами, до них приймали дітей незалежно від походження. Через це їх підтримували широкі кола городян, і вони були міцною опорою православ'я у боротьбі з католиками та уніатами.
У Києві діяли також школи при Софійському, Печерському. Михайлівському та інших монастирях. Дітей вчили читати, лічити і співати в церковному хорі.
Велику роль у Культурному житті Києва і всієї України в XVII столітті відіграла Києво-Печерська друкарня, Заснована в 1616 році архімандритом Печерського монастиря Є. Плетенецьким. Щоб забезпечити друкарню папером, у Радомишлі була збудована паперова мануфактура. Навколо Києво-Печерської друкарні об'єднались учені й культурні діячі Київського братства. Серед них Захарія Копистен- ський, Памва Беринда, Лаврентій Зизаній, Тарас Земка, Іов Борецький та багато інших, що друкували свої праці словеноруською мовою. Спочатку це були книги, призначені для церковного вжитку. Першим в 1617 році надруковано «Часослов»; у 1619 році вийшла велика книга «Анфологіон» у перекладі з грецької мови Іова Борецького та Захарія Копистенського.
Серед книг, надрукованих у перші десятиліття існування Києво-Печерської друкарні, видатне місце належить філологічному твору, який і в наш час має велике наукове значення. Це «Лексикон славеноросский и имен толкование» Памви Беринди, що був надрукований в 1627 році. Вихід у світ філологічної праці Памви Беринди свідчить, що питання вітчизняного мовознавства в тогочасних школах України та серед освіченої громадськості було одне з актуальних. Боротьба за збереження рідної мови стала діючим знаряддям проти полонізації українського населення. Свою передмову до «Лексикона славеноросского» Памва Беринда починає славленням величі мови свого народу. Він з захопленням говорить про «широкий й великослав- ный язык славеноросский». «Лексикон», як і чимало інших літературних творів того часу, відзначався т. зв. синкретизмом, тобто, крім філологічних, містив також багато філософських, історичних, географічних та інших знань, що відповідали тодішньому рівню науки на Україні і в Європі.